У лютому 2022 року розпочався рік, який й досі не закінчився. День змінював ніч, а ми сиділи обличчями в телефоні чи комп’ютері: читали новини, шукали інформацію про наших близьких та родичів, донатили гороші, шукали черевики, бронежелети, зброю та супутники, розказували про Україну, ділилися болем з іншими, щоб не залишатися наодинці з нашим болем. Весна ставала літом, а літо осінню, а ми йшли з обличчями в телефоні з пункту А до пункту Б, де пунктом Б була площа в якомусь з європейських міст або ж інше місце, де можна було робити щось разом для спільної перемоги.
У лютому 2022 року розпочався рік, який нас змінив, рік який так і не відбувся, рік, якого ми не прожили, чорнобілий рік без будь-яких відтінків. На війні перед твоєю можливою і вже певною смертю когось із твоїх близьких дуже просто відрізнити чорне від білого, смерть від життя, важливе від неважливого. Важливого виявилося так мало, а в той момент, коли ми це усвідомили його виявилося ще менше. Хороші новини — це про те, що твої батьки та друзі залишилися живими після чергового бомбардування, а погані новини надходять щодесять хвилин.
Це був рік, коли ми перестали існувати, тому що існувало щось більше за нас, історія, яка запустила свої двигуни і розчавила кожного з нас і всіх навколо, як асфальтний каток. Нам нема куди діватися, ми всередині цієї історії, і в в цій історії, яка сталася, нам треба гребти вперед щодня, іноді в темряві, інолі самотужки.
24 лютого 2022 Україна з’явилася на мапі Європи. Вона завжди там була, але пересічному мешканцю Європи довелося б гарно задуматися перед тим, як назвати три речі, які асоціюються у нього з Україною. Італієць назвав би футболіста Шевченка, заробітчан, Чорнобиль та країну, через яку на Росію наклали санкції.
У лютому 2022 року міжнародні фірми у паніці виїжджали з України, посольства іноземних країн просили своїх громадян покинути кордони України, авіапростір над Україною закрили, країна через яку наклали санкції на Росію, опинилися в усіх новинах, виявляється санкції наклали недарма.
Вранці 24 лютого особисту трагедію кожного українця виклали у вільний доступ. Нам націлили прямо в серця відеокамери та фотоапарати, в серця, які перестали битися регулярно. Україна перестала бути незнайомою країною. Ми стали видимими. Наш біль, наші сльози, наші особисті втрати — все це відбувалося на очах у світової публіки, на чужій сцені, на великому екрані, на екранах площ, стадіонів, кінозалів.
Наші руки тремтіли, наше горло давно пересохло, хриплим голосом ми намагалися викричати з себе біль. Ми були слабкими, ми були сильними, ми були ввічливими і були злими і сварливими, бо 24 лютого життя для нас все стало чорнобілим, як клавіші фортепіано.
Офіційно 24 лютого 2023 року розпочався другий рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Вже другий, а ми й досі живемо ранком 24 лютого 2022 року.
