В той час як у східній Європі українці воюють в окопах, європейські столиці на заході розбираються з новим світовим порядком, в якому війна перестала бути виключно гіпотетичною. І це переконання не дає спокою швейцарцям та австрійцям, які знаходяться в серці континенту: у їх випадку ця дискусія набуває екзистенційного значення, оскільки нейтральність вплинула на формування їхньої національної ідентичності.
В декорованих яскравими вітражами і вишуканим деревом парламентських залах швейцарської столиці Берну обговорюють, що ж означає нейтральність в нову епоху війни в Європі. А за більш, ніж вісімсот кілометрів, у Відні, відбувається дискусія дуже схожа на швейцарську. Російське вторгнення перевернуло оборонну політику континенту, масштаб війни в Україні підставив під сумнів усталені в часі, як чарівні віденські будівлі в барокському стилі, позиції.
Дилема Берну та Гепардів
Швейцарський президент Ален Берсе нещодавно відкинув реекспорт зброї швейцарського виробництва в Україну чим розділив свій внутрішній фронт. «Швейцарська зброя не повинна використовуватись у війні», заявив він в інтерв’ю NZZ, і звинуватив опозицію у “військовій лихоманці”, вимагаючи швидкого дипломатичного вирішення військових дій. Берсе – соціалдемократ, один з семи федеральних радників Швейцарії, які входять до місцевої виконавчої влади. Щорічно президентство обертається навколо них.
В останні місяці урядовці Німеччини, Франції і Нідерландів почали тиснути сильніше на Швейцарію, щоб та дозволила постачати зброю швейцарського виробництва в їхні країни з метою військової підтримки України. Згідно з діючими законами, матеріали, які виробляють у Конфедерації можна продавати і постачати лише за дозволом уряду і їх не можна надсилати в зони активних бойових дій.
Зі збільшенням тиску на Берн, особливо по відношенню до запасів снарядів для систем ППО Гепард, деякі місцеві політики просять переглянути позицію Швейцарії. Для Німеччини – одного з найбільших військових союзників України – Швейцарія відіграє ключову роль. Тому що саме швейцарська компанія Oerlikon-Bührle є фактично єдиним виробником снарядів для Гепардів.
Щоб провести дві ініціативи довелось пройти через важкий парламентський шлях: перший етап стосувався змін до дуже обмежуючого федерального закону про військове озброєння, які б дозволили реекспорт після погодження ООН, а другий етап – створення спеціального закону для України Lex Ucraina для термінового одноразового постачання матеріалів Києву. На початку місяця було опубліковано опитування згідно з яким 55 відсотків швейцарських громадян підтримують реекспорт зброї для України.
Втім швейцарський президент рішуче відхилив такі заяви. “Стверджувати, що європейський захист залежить від реекспорту зброї зі Швейцарії і просити ігнорувати закон мені здається недоречним”, наголосив Берсе. “Саме тому, що наша країна нейтральна і ми не дозволяємо постачання зброї в театри військових дій, ми можемо багато зробити для цього континенту”. Крім того, він навіть звинуватив німецьких політиків, в тому що вони прискіпуються до Швейцарії, щоб змістити увагу з їхніх слабких політичних результатів у постачанні допомоги в Україну.
Не всі його колеги з цим згодні. Міністерка оборони Віола Амхерд з партії центру, звернулась до офіцерів швейцарського війська, наголошуючи, що з військової точки зору Берн не може дозволити собі “залишитись осторонь”. Через рішучу незгоду Берсе щодо будь-якого постачання зброї, зміна статусу кво, видається вкрай недосяжною, а виробники зброї говорять про неможливість комерційних відносин із Заходом в разі відхилення експорту.
Століття «озброєної нейтральності»
Історія штовхає Швейцарію в одному напрямку, а європейські сусіди в іншому. Швейцарії вдалось утримати нейтральність протягом століть, навіть під час двох світових воєн; це позиція, яку підтримує більшість її громадян, і які створили з неї національний ідеал навіть за кордоном – справжній бренд, як би сказали сьогодні.
Швейцарська нейтральність почала формалізуватись після наполеонівських воєн, коли очільники Європи вирішили створити буфер між потужними державами в регіоні. Згодом вона була закріплена з Гаазькій Конвенції 1907 року, яка і стала підґрунтям для сьогоднішнього контексту. Конвенція передбачала, що нейтральні держави будуть утримуватись від ведення воєн і триматимуть рівновіддаленість від сторін конфлікту: вони могли продавати зброю, але лише всім сторонам. Крім того, Конвенція зобов’язувала нейтральні країни гарантувати невикористання своїх територій воюючими сторонами.
Це призвело до того, що швейцарці називають “озброєною нейтральністю”: тобто зобов’язаність не лише бути нейтральними, але в той же час і мати можливість її захистити. Це саме те, що на думку критиків зараз знаходиться під загрозою. Швейцарська оборонна промисловість не дуже впливає на власну економіку, оскільки складає менше одного відсотка ВВП, але захист цього статусу кво, навіть символічного є першочерговим.
Швейцарська нерішучість як по відношенню до експорту так і санкцій проти Росії – мізерних з точки зору західних дипломатів, для союзників Києва є підтвердження того, що Берном рухає бізнес, а не ідеї. В очах Вашинґтону і Брюселю заходи, які Швейцарія ввела проти Москви виглядають не дуже переконливо, оскільки було заморожено лише 7,5 млрд франків, це приблизно вісім мільярдів доларів. Порівняно з даними міністерства економіки Швейцарії про 49,3 мільярди доларів російського майна в країні, це дуже незначна частина. Крім того європейські урядовці підозрюють, що загальні цифри можуть бути значно більшими.
“Захисна” (і як риса ідентичності) нейтральність Відня
Публічна дискусія щодо нейтральності Австрії має багато спільного з тим, що відбувається в Берні, і досягла своєї кульмінації в останні місяці, особливо в річницю російського вторгнення в Україну. Австрійський канцлер Карл Негамер був змушений вирішувати це питання під час спеціальної сесії у Парламенті.
Негамер захистив нейтральну позицію Відня, яку все більш гучна меншість намагається змінити в його країні. “Австрійська нейтральність – це політика миру, це захисна нейтральність”, – заявив він під час виступу, який опозиційні партії зустріли гучними оплесками, а українські дипломати і білоруська лідерка Світлана Тіхановская спостерігали холодно з трибуни. “Нейтральність була, є і буде корисною для нашої країни”, – додав канцлер.
Австрія закріпила свою нейтральність в конституції відколи Радянський союз і союзні держави надали їй незалежність в п’ятидесятих роках, після закінчення Другої світової війни. З 1965 року країна відзначає своє національне свято 26 жовтня (Nationalfeiertag) тобто після відповідної заяви і повноцінного виведення військ союзників, яке відбулось 25 жовтня 1955 року. З юридичної точки зору, австрійська нейтральність є частиною Конституції і міжнародного права. Це справжня риса ідентичності.
Австрійська позиція була дуже важливою під час Холодної війни, вплинувши на протистояння Сходу і Заходу – було створено нейтральну лінію буферних країн зі Швейцарії, Ліхтенштейну, Австрії і Югославії, яка розділяла територіальну продовжуваність Нато з союзниками півдня і південного сходу, значно збільшуючи таким чином стратегічне значення Угорщини всередині Варшавського пакту і Італії всередині Атлантичного.
Членство в Нато зараз не гріє серця австрійців, які асоціюють нейтральність з добробутом. З такою точкою зору Австрія не стала б країною з високими стандартами життя, якби Радянський Союз ще досі контролював схід країни. Крім того, нейтральність стала платформою, яка дозволила Відню відіграти значну роль в шестидесяті роки на глобальному рівні, коли тодішній канцлер Бруно Крайський втрутився в мирний процес на Ближньому Сході, і спробував покращити відносини між Північчю і Півднем світу.
Морока лейтенанта Негаммера
Після вторгнення в Україну Австрія в питаннях оборони стає все більш ізольованою в Європі. Негаммер до цього часу відмовлявся приділяти більше уваги питанню, потенційно токсичному з політичною точки зору для його консервативної партії, але після змін, які відбулись в Швеції та Фінляндії, обійти складнощі не вдалось.
Негаммер не пропустив цей пункт – колишній військовий офіцер, який більшу частину свого канцлерства присвятив тому, щоб повернути Австрію до Брюсселя і Вашингтона і покласти край історичній невизначеності по відношенню до Москви. Це ситуація, яка весь час ставить Відень в незручне положення: у лютому групу російських делегатів не було виключено із засідання асемблеї ОБСЄ, крім того уряд навіть захистив це рішення. Австрія тривалий час була мостом між Заходом і Росією, і за попередника Негаммера – Себаст’яна Курца відносини з Москвою розвивались значним чином.
Тим не менше будь-який крок, щоб покласти край нейтральності – це ризик для Народної партії втратити грунт під ногами на користь Націоналістичної партії свободи, яка зробила це питанням ключовим під час виборчої кампанії. Негаммер сподівається, що його слова поклали край дискусії: проте, враховуючи що швидке закінчення війни малоймовірне, багато австрійських експертів вважають, що розбіжності продовжаться.
У відкритому листі більш ніж дев’яносто представників всього політичного спектру в тому числі військові офіцери високого рангу і колишні дипломати закликали країну переоцінити її десятиліття нейтральності. «Незважаючи на драматичне повернення війни в Європу, різні політичні сфери і національні спільноти стали жертвою ілюзії, що Австрія може залишитись такою як є, поза конфліктами, і задовольнитись більшими грошима на збройні сили”, написано в листі. “Нашу позицію висміюють на міжнародному рівні і вважають дуже м’якою”.
Зараз розглядаються такі версії як озброєна нейтральність (як у Швейцарії) або кооперативна нейтральність, в якій країна співпрацює з іншими державами в регіоні в підготовці і плануванні. Але Австрія не прийняла жодної з них – її військо слабке, а спецслужбам і розвідці не довіряють в Європі. У жовтні уряд заявив, що значно підніме видатки на оборону, на збройні сили буде виділено 16 мільярдів євро від сьогодні до 2027 року, що складе 1,5% ВВП.
З точністю можна запевнити, що в ці місяці в швейцарських містах і у центрі Відня на багатьох будинках розвіювався жовто-блакитний український прапор. У Швейцарії більшість законодавців відкрито називає Росію державою агресором; але це не змінило її політику нейтральності. Тим не менше така позиція видається все менш стійкою.
Переклад Катерини Коваленко
